Владислав Ільїн, народжений 15 червня 1999 року в Сумах, виріс у родині, де цінували спорт і громадську активність: у школі № 24 він одночасно займався боротьбою, а після закінчення став студентом Української академії лідерства у міколаївському осередку, де його згадували як дотепного та готового допомогти однокурсника.

У 2017 році, одночасно з навчанням, Владислав приєднався до Національної скаутської організації України «Пласт», взявши пластове псевдо «Крук» і склавши присягу у травні. Він брав участь у відродженні пластової станиці в Миколаєві та у таборі «Легіон» того ж року.

У вересні 2017 року хлопець підписав перший контракт із Збройними силами України, ставши зв’язківцем‑радіотелефоністом у 36‑й окремій бригаді морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського, де служив п’ять років у Маріуполі до 2021 року, коли перейшов у запас.

Після звільнення він навчився слюсарем і працював офіціантом у готельно‑ресторанному комплексі «Здибанка» в Сумах, коли у лютому 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення Росії. За мобілізацією Владислав був зарахований до 72‑ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців, спочатку як старший солдат.

У 2024 році він брав участь у боях за місто Вугледар, під час яких отримав поранення щоки та шиї. Після лікування в Запоріжжі та реабілітації він повернувся на фронт, спочатку виконуючи завдання в Миколаївській області, а потім у Донеччині.

25 травня 2025 року, виконуючи завдання сапера інженерно‑саперного відділення разом із трьома побратимами, Владислав (військовий позивний «Тіматі») був убитий внаслідок вибуху протитанкових мін, які детонували під час російського мінометного обстрілу поблизу села Троїцьке. Чотири воїни загинули на місці, а їхні тіла залишалися невизначеними понад рік.

У вересні 2026 року, за повідомленням історика та пластуна Юрія Юзича у Facebook, ДНК‑експертиза остаточно ідентифікувала останки, підтвердивши, що серед загиблих був Владислав Ільїн. Це зробило його 90‑м пластуном, який загинув у війні або від отриманих поранень.

Владислав залишив матір, наречену та коло друзів, які вшановують його пам’ять. Пласт‑Український скаутинг опублікував його фотографію, підкреслюючи, що його історія є символом відданості, патріотизму та молодіжної ініціативи в умовах війни.